Фінансова система
2. Державний бюджет
3. Загальні основи оподаткування. Система податків
Фінансова система
У щоденному спілкуванні між людьми слова «фінанси» і «гроші» вживаються часто як синоніми, як однозначні поняття. Вважається, що між ними немає різниці. Проте різниця є й до того ж істотна.
Під фінансами розуміють не стільки наявні або безготівкові гроші, цінні папери, словом, усе, що грає роль грошей, скільки те, кому вони належать, як виникають, розподіляються, використовуються, у загальному вигляді фінанси відображають відносини, що виникають між людьми, підприємствами, фірмами, банками, державними органами з приводу отримання, передавання один одному грошових коштів, взаємних платежів, боргових та інших грошових зобов’язань.
Поступово з розвитком суспільного виробництва фінансові відносини стали головним засобом та інструментом управління економікою, впливаючи на розподіл і обмін продукції, товарів, послуг. Фінанси регулюють їх споживання і виробництво. Конкретними інструментами фінансового регулювання економіки слугують заробітна плата, ціни, бюджет, кредити, податки, інвестиції, платежі, пенсії, стипендії, грошова допомога тощо. Отже, у фінансах втілюється не тільки грошова суть речей, грошові відносини людей, а й могутній засіб управління економікою.
Фінанси — це цільові грошові фонди (грошові кошти) загального призначення, які формуються, створюються і перерозподіляються державою, її органами, підприємствами та іншими структурами на основі принципів нееквівалентності і безвідплатності.
Об’єктивна необхідність фінансів пов’язана:
- а) з державним регулюванням економіки;
- б) з безперервністю забезпечення процесу виробництва і відтворення;
- в) з необхідністю формування і використання цільових грошових фондів загального призначення.
Всі фінанси поділяються на два види — централізовані і децентралізовані.
Централізовані фінанси концентруються:*
у Державному бюджеті;*
у Пенсійному фонді України;*
у Державному фонді сприяння зайнятості населення;*
у Фонді для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення;*
у Державному інноваційному фонді;*
у Фонді захисту навколишнього природного середовища;*
у Фонді соціального захисту інвалідів.
Державний бюджет обслуговує всі фонди, за винятком Пенсійного фонду України.
Государственный бюджет, бюджетная система
... финансовая система общества и входящий в ее состав – государственный бюджет. Совокупность бюджетных отношений по формированию и использованию бюджетного фонда страны составляет понятие государственного бюджета. Именно через государственный бюджет производится направленное воздействие на образование и использование централизованных и ...
Джерелами централізованих фінансів є:
1) надходження від підприємств, організацій та різних закладів;
2) податки з юридичних та фізичних осіб;
3) надходження від державних позик. Децентралізовані фінанси перебувають у розпорядженні
підприємств, установ та громадських організацій і створюються за рахунок їх прибутків і нагромаджень, а також частково за рахунок коштів громадян (наприклад, власників акцій і облігацій) або позичкових коштів.
Централізовані і децентралізовані фінанси в сукупності створюють фінансову систему.
Фінансова система =
централізовані фінанси + децентралізовані фінанси
Основними функціями фінансів є:
1) відтворю вальна, що забезпечує безперервність процесу виробництва матеріальних благ та послуг;
2) регулююча (контролююча), яка виявляється в регулюванні діяльності підприємств, фірм, організацій, установ та закладів і здійсненні контролю за їх фінансовою діяльністю;
3) розподільча функція фінансів, яка пов’язана з розподілом і перерозподілом суспільного продукту й національного доходу для задоволення різних потреб народного господарства та населення;
4) стимулююча функція, що дає змогу державі виділяти кошти на стимулювання розвитку виробництва.
Ці функції взаємопов’язані, їх виконання залежить від чітких дій державних фінансових структур, підприємств різних форм власності, стабільного функціонування економічного та правового механізмів.
Основними суб’єктами фінансових відносин є:
- держава, яка володіє державними грошовими коштами і розподіляє їх, а також отримує платежі та податки, формує державний і місцевий бюджети;*
підприємства, установи, організації всіх галузей і сфер економіки, а також підприємці, які одержують грошові кошти від держави або від споживачів — покупців їх продукції і витрачають їх на оплату виробничих затрат, податків, здійснення інших виплат;*
населення — люди, сім’ї, які отримують гроші від держави, підприємств та організацій у вигляді заробітної плати, пенсій, стипендій, грошової допомоги та інших доходів, що йдуть на задоволення особистих потреб або на нагромадження.
Фінансові відносини охоплюють рух та переміщення грошових ресурсів між:
- а) державою, з одного боку, і підприємствами, організаціями, фірмами — з іншого;
- б) самими підприємствами, організаціями та фірмами;
- в) державою, підприємствами, організаціями, фірмами, з одного боку, і населенням — з іншого;
- г) окремими регіонами та зарубіжними країнами.
У будь-якій державі до фінансової системи належать три основні взаємопов’язані підсистеми:
1) державні фінанси;
2) фінанси суб’єктів господарювання;
3) фінанси населення.
Державні фінанси — це:—
система фондів грошових ресурсів, що сконцентровані в руках держави і мають забезпечити виконання властивих їй функцій, а також сукупність форм і методів, за допомогою яких ці функції реалізуються;—
частина національного доходу, яка перерозподіляється державою через систему фінансів (державний бюджет, державний кредит, фінанси державних підприємств і місцеві фінанси, державне страхування) з метою регулювання економічних процесів розвитку виробництва або розв’язання соціальних проблем чи проблем окремих регіонів, розвитку зовнішньоекономічних відносин;—
Удосконалення механізмуу ефективного використання основних фондів ...
... основних, допоміжних і обслуговуючих цехів, а також адміністративні будівлі підприємств. ... початкової вартості на величину зносу основних фондів і зазвичай називається ... в міру зношення. Основні фонди промисловості займають важливе місце в національному багатстві. Питома вага промисловості в основних виробничих фондах ... гривню основних фондів. Розбіжності виробничої основних фондів у різних галузях ...
кошти для створення необхідних загальних умов функціонування ринкових механізмів та для розподілу ресурсів і перерозподілу доходів.
Фінансами суб’єктів господарювання є:*
грошові ресурси, які забезпечують процес виробництва і відтворення у рамках даного підприємства (фірми), а також сукупність форм і методів їх створення та використання;*
засоби, що функціонують як основні та обігові (оборотні) фонди (капітал) та прибутки;*
кошти, які мають сприяти підприємницькій ініціативі, діловій активності у межах різних форм власності, а також ті, за допомогою яких контролюється додержання законів.
Фінанси населення — це грошові фонди, які складаються з прибутків, одержаних громадянами в результаті трудової, господарської чи ще якоїсь форми діяльності. їх витратна частина — всі затрати і заощадження населення.
Названі вище підсистеми фінансів тісно взаємопов’язані між собою. Саме з грошових надходжень від підприємств та населення формуються державні фінанси за допомогою податкових і страхових механізмів, а також гарантовані платежі.
У свою чергу, державні фінансові ресурси значною мірою повертаються населенню і підприємствам у формі різних виплат (заробітна плата, пенсії, стипендії, субсидії, дотації і капіталовкладення).
Фінанси суб’єктів господарювання і населення також пов’язані між собою. З одного боку, заробітна плата і дивіденди, які громадяни одержують із різних джерел, створюють основу фінансів населення, з іншого — фінансові ресурси населення функціонують як одне з джерел фінансових його доходів та видатків">доходів підприємств (фірм, акціонерних об’єднань).
Фінансова система практично опосередковує всі сторони функціонування виробничого та ринкового механізмів. Вона визначає:
1) систему платежів у державний бюджет, а також відрахування в різні фонди галузевого й територіального рівнів;
2) взаємозв’язки між підприємствами, фірмами, акціонерними товариствами та іншими структурами;
3) фінансові відносини, що визначають господарські зв’язки всередині підприємств, тобто між підприємством у цілому та його структурними підрозділами, а також між підприємством і його працівниками;
4) відносини між державою та кооперативними підприємствами, що виявляються у системі оподаткування, політиці інвестицій, наданні економічних пільг;
5) фінансові відносини між банками і підприємствами, державою та населенням, що виникають з приводу отримання різного роду виплат (пенсій, грошової допомоги, стипендій та ін.), отримання кредитів на будівництво житла, вкладів до Ощадбанків, випуску облігацій, лотерей тощо.
Отже, фінансова система є одним з головних важелів здійснення державою фінансової політики. Напрями фінансової політики залежать від економічного стану країни та завдань, що вирішуються. У сучасних умовах важливими шляхами перебудови та вдосконалення фінансової системи в Україні є:—
Державний бюджет його структура та шляхи збалансування
... бюджет держави розглядається як сукупність Державного бюджету України, Республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів. Державний бюджет України ... політику країни, її воєнну доктрину. Бюджет як фінансовий план також тісно взаємозв'язаний з іншими ... бюджету якомога менше, а отримати — якнайбільше. Це об'єктивне явище, притаманне і фінансам у цілому. Адже об'єкт фінансових ...
перехід від жорстко адміністративного управління економікою з єдиним центром розпорядження фінансовими ресурсами до різноманітності суб’єктів фінансових відносин. Саме це дає змогу усунути важкі деформації та перекоси у фінансовій системі, які залишилися від минулого;—
реальне розмежування фінансової та кредитної систем;—
докорінна зміна характеру фінансових відносин між державою та підприємствами, що становлять основну численну ланку фінансової системи, шляхом створення необхідних умов для їх самостійного господарювання. В умовах переходу до ринку економічні й фінансові зв’язки між державою та підприємствами мають бути перебудовані на основі незалежності підприємств як господарських і фінансових суб’єктів.
Якщо раніше підприємства змушені були віддавати державі найбільшу частину доходу, то нині, у новій ситуації підприємство стає фінансово самостійним. Отже, йдеться про реальне розмежування фінансів державних підприємств та державного бюджету;—
здійснення децентралізації державних фінансів, структурного розмежування державного та місцевого бюджетів за джерелами надходжень та витрат. Враховуючи різні умови соціально-економічного розвитку окремих регіонів, покриття дефіциту місцевих бюджетів має здійснюватися у межах встановлених нормативів за рахунок виділення із загальнодержавного бюджету фінансових ресурсів у вигляді дотацій та субвенцій;—
розгортання й удосконалення фінансових відносин горизонтального (територіального) напряму між підприємства-ми-виробниками та споживачами. Посилення горизонтальних фінансових зв’язків позитивно позначиться також на стосунках між виробничими підприємствами та організаціями оптової й роздрібної торгівлі, сфери послуг;—
проведення ефективних заходів для налагодження системи достовірного фінансового обліку та державної звітності
Фінансова система має бути перебудована таким чином, щоб її складові елементи — державний бюджет, банківська й кредитна системи — сприяли підвищенню ефективності господарської діяльності кожного підприємства, створювали для нього можливості виконувати плани виробничого й науково-технічного розвитку, а також соціальні програми в інтересах працюючих.
Головна увага в наступний період має бути зосереджена на використанні економічних заходів фінансово-грошової стабілізації, яка створить реальні передумови структурної перебудови економіки, відновлення інвестиційного процесу, мобілізації через утвердження фінансового ринку та інші фінансові інституції відповідних фінансових ресурсів.
Механізмом реалізації процесу фінансування виступає також інвестування. Саме поняття інвестиції (від лат. іпуєбпЬ — одягаю) означає вкладення капіталу в галузі економіки як у самій краші, так і за її межами.
Інвестиції — це грошові, майнові, інтелектуальні цінності, які вкладають в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку.
Інвестиціями вважаються ті економічні ресурси, які спрямовані на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення чи модернізацію виробничого апарату.
Призначення Державного бюджету України, структура його доходів та видатків
... забезпечення доходами бюджету і здійснення ним видатків. Теоретичну й методологічну основу дослідження складають Закони України Про Державний бюджет України на 2008-2012 рр. ; нормативно - правові документи з досліджуваного питання; теоретичні висновки та ...
Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальне зростання економіки.
Інвестиції можна вкладати в основні (будівлі, споруди, машини) та оборотні фонди (для формування виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей), а також у нематеріальні ресурси й активи (цінні папери, патенти, ліцензії тощо).
Процес інвестування можна показати за допомогою схеми (див. рис. 31).
Розрізняють валові та чисті інвестиції.
Валові інвестиції — це сукупний обсяг інвестицій за конкретний період, спрямованих на будівництво, придбання засобів праці і приріст товарно-матеріальних цінностей.
Чисті інвестиції — це сума нових інвестицій, зменшена на суму амортизаційних відрахувань за деякий період часу.
Чисті інвестиції = Валові інвестиції — амортизація
За формою власності інвестиції поділяються на:
1) приватні;
2) державні;
3) іноземні;
4) спільні.
Приватні інвестиції — це вкладання коштів, які роблять громадяни та приватні підприємства.
Державні інвестиції — це вкладання капіталу, яке провадять центральні та місцеві органи влади й управління бюджетних та позабюджетних фондів.
Іноземні інвестиції — це вкладання капіталу іноземних громадян, юридичних осіб і держав.
Спільні інвестиції — це вкладання юридичних осіб та громадян країни й іноземних держав.
Крім того, є також короткотермінові та довготермінові інвестиції.
Короткотермінові інвестиції — це вкладання капіталу на період не більше одного року.
Довготермінові інвестиції — це вкладання капіталу на період понад один рік.
В Україні ще й досі не створено обгрунтованої системи державної підтримки інвестиційної діяльності підприємств. Як наслідок цього, в інвестиційній діяльності країни утворилося замкнуте коло, коли недоінвестування народного господарства посилює спад виробництва, що в свою чергу спричиняє зниження інвестиційних можливостей суб’єктів господарювання та держави.
Вивести Україну з цієї ситуації може лише науково обгрунтована інвестиційна політика держави, правовою базою якої є такі основні нормативно-правові акти: закони України «Про інвестиційну діяльність» (1991), «Про ратифікацію Конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами» від 16 березня 2001 року, «Про державний бюджет України на 2001 рік»; Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо збільшення інвестицій в економіку України» від 22 лютого 2001 року.
Державний бюджет
У будь-якій країні основу фінансової системи становить державний бюджет, оскільки саме з його допомогою здійснюється перерозподіл до 50% ВНП. Сам бюджет можна трактувати подвійно: як фонд грошових коштів, як фінансовий план, в якому є прибуткова і видаткова частини.
В усіх країнах світу створюються державний бюджет і місцеві бюджети (обласні, міські, районні та ін.).
Державний бюджет України розробляється, по-перше, як основний централізований фонд грошових коштів держави, а по-друге, як основний фінансовий план державних доходів і видатків. Він розробляється кожного року і виноситься на затвердження Верховної Ради України, а потім Президента України.
Розглянемо найважливіші статті Державного бюджету України на 2003 р.
Облік розрахунків з бюджетом за податками
... ПДВ регламентується Законом України «Про податок на додану вартість» від З квітня 1997 р. Платники податку. Платниками податку в бюджет є суб'єкти господарської діяльності ... України, впровадження якого принципово вплинуло на реформування податкової системи в цілому, оскільки його положення направлені на встановлення оптимального навантаження на платників податків, розширення бази оподаткування, ...
Стаття 1. Затвердити Державний бюджет України на 2003 р.: по прибутках — у розмірі 50.020.875,9 тис. грн.; по видатках — у розмірі 51.055.801,1 тис. грн. установити граничний розмір дефіциту Державного бюджету України на 2003 рік у сумі 2.034.925,2 тис. грн., у тому числі граничний розмір дефіциту загального фонду Державного бюджету України у сумі 910.000 тис. грн.
Прибутки Державного бюджету України на 2003 р.:
Податкові надходження —33.319.319,0 тис. грн.
Внутрішні податки на товари та послуги —18.179.904,0тис. грн.
Податки на міжнародну торгівлю і зовнішні операції — 2.609.930,0 тис. грн.
Основні видатки Державного бюджету України на 2003 рік.
1. Міністерство внутрішніх справ України — 2071.358,6тис. грн.
2. Управління справами Верховної Ради України — 20.589,6 тис. грн.
3. Міністерство палива та енергетики України — 3.102.226,5 тис. грн.
4. Міністерство економіки України — 161,119,1 тис. грн.
5. Міністерство закордонних справ України — 564.143,9тис. грн.
6. Міністерство оборони України — 3.361.311,4 тис. грн.
7. Міністерство освіти і науки України — 2385.513,0 тис. грн.
8. Міністерство праці та соціальної політики України — 202.987,9 тис. грн.
9. Інші видатки.
Стаття 11. Встановити граничний розмір державного внутрішнього боргу України на 1 січня 2003 року в сумі 14.931.091 тис. грн. Встановити граничний розмір державного зовнішнього боргу України на 1 січня 2003 року в сумі, еквівалентній 8.588.474,8 тис. доларів США.
Наведені цифри свідчать про тенденцію до скорочення дефіциту Державного бюджету України.
На діаграмах наведено відносні величини динаміки питомої ваги доходів (рис. 32) і видатків (рис. 33) консолідованого бюджету.
Аналіз стану бюджетів України за останні 10 років свідчить про змінну динаміку дефіциту бюджету (бюджетний дефіцит — це та сума, на яку в даному році витрати бюджету перевищують його прибутки).
В Україні дефіцит Державного бюджету за цей період досяг критичного рівня. Фінансування бюджетного дефіциту поглинає 85—98% кредитної емісії і досягає майже 20% ВНП. Особливо небезпечною для економіки країни є ситуація, коли дефіцит бюджету поєднується з товарним дефіцитом.
Дефіцит бюджету зумовлений низкою факторів:
1) зростаюча дестабілізація економіки, зниження рівня суспільного виробництва;
2) глибока структурна і технологічна незбалансованість виробництва, зниження його науково-технічного потенціалу;
3) надзвичайно високий рівень інфляції, зростання цін, ослаблення контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств;
4) нераціональна зовнішньоекономічна діяльність держави;
5) великомасштабний обіг тіньового капіталу;
6) великі непродуктивні витрати, приписки, кражі, втрати виробленої продукції.
Джерелами ресурсів для покриття дефіциту є: V Друкування нових грошей (небезпечне тим, що провокує інфляцію);
2) зростання податкових надходжень (має свої межі, оскільки не можна безмірно збільшувати податки);
3) неподаткові надходження (наприклад, прибутки від іноземного туризму);
4) зовнішній борг — міжнародний кредит, який у сучасних умовах має широке застосування, сьогодні великими боржниками стали не тільки країни, що розвиваються, але й розвинуті держави (наприклад, у 80-х роках США підвищили процентні ставки в банках, щоб отримати закордонні інвестиції і таким чином фінансувати бюджетний дефіцит);
Податок на доходи фізичних осіб
... податку з доходів, одержаних в іноземній валюті, провадиться в національній валюті України. Доходи, одержані в іноземний валюті, перераховуються в національну валюту за курсом, що встановлюється Національним банком України на дату одержання доходу. Об'єкти оподаткування ... яка надається за рахунок юридичних фізичних осіб; б) суми одержуваних аліментів; в) державні пенсії, а також додаткові пенсії, що ...
5) внутрішній борг — державні цінні папери, які продаються фірмам і населенню (наприклад, державні облігації з зобов’язанням вчасно сплатити населенню позичену у нього суму грошей).
Необхідно послідовно проводити бюджетно-податкову реформу. Це дасть можливість істотно підвищити якість планування і фінансування державних витрат, зміцнити прибуткову базу бюджету, створити механізми дієвого контролю за використанням фінансових ресурсів держави. Водночас слід здійснити комплекс заходів, спрямованих на вивчення та аналіз фінансових відносин України з іншими країнами світу.
Загальні основи оподаткування. Система податків
Оподаткування є невід’ємною економічною функцією будь-якої держави. Податки — це обов’язкові платежі державі юридичними та фізичними особами. Це головна форма державних доходів. Податкові відносини уособлюють певну частину фінансових відносин, що пов’язана з формуванням грошових доходів держави. Тому податок як економічна категорія перш за все втілює у собі систему економічних відносин з приводу розподілу частини власності (доходу) між державою та іншими господарюючими суб’єктами.
Податкові відносини потребують надійної нормативної бази регулювання. Вони здійснюються за допомогою податкового права. Ця галузь містить сукупність юридичних норм, які визначають виникнення, зміни, припинення податкових відносин, види податків, порядок їх стягнення, об’єкти, суб’єкти та ставки оподаткування, відповідальність платників тощо. Ці категорії розглядаються у певних законах України та інших нормативних актах.
Податкова система — це закріплена законодавством сукупність податків, які стягуються, а також принципів, форм і засобів їх побудови. Вона забезпечує концентрацію у безпосередньому розпорядженні держави фінансових ресурсів для вирішення найголовніших загальнодержавних та соціальних завдань. Через податки, пільги, фінансові санкції, що є невід’ємною частиною системи оподаткування, держава висуває єдині вимоги до ефективності господарювання, які стимулюють досягнення встановленої мети, раціональне використання підприємствами залишених у них доходів на виробничий розвиток, створюючи при цьому рівні умови для всіх учасників суспільного виробництва.
Принципи оподаткування. Оподаткування базується на певних принципах, сформульованих у свій час ще А. Смітом. Головні з них — рівномірність, визначеність, зручність та дешевизна.
Рівномірність означає єдиний підхід держави до суб’єктів оподаткування незалежно від їх економічного та юридичного статусу. Всі платники перебувають у рівному становищі і, отримуючи однакові доходи, повинні сплачувати однакову суму податку.
Принцип визначеності свідчить про те, що податок визначається державою заздалегідь у фіксованому розмірі та обчислюється за певний строк. Єдині для всіх правила оподаткування, які стабільні протягом тривалого часу, дають змогу платникам самостійно, з перспективою приймати оптимальні господарські рішення, завчасно знаючи про норму та умови вилучення частини їх доходів на користь держави.
Оподаткування доходів фізичних осіб. Спрощена система оподаткування ...
... платників у заниженні оподатковуваного доходу і в ухиленні від сплати податку. Особливо це стосується оподаткування доходів від підприємницької діяльності. Платниками прибуткового податку в Україні є фізичні особи ... умовах взаємності міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, щодо доходів, одержуваних ним безпосередньо від здійснення такої дипломатичної чи ...
Принцип зручності полягає в тому, що оподаткування має бути зрозумілим для кожного. Система сплати податків повинна бути простою і прозорою.
Дешевизна оподаткування означає оптимальність розмірів встановлених податків. Занижені ставки податків не в змозі будуть наповнити державний бюджет, а надмірні ставки посилюватимуть податковий тягар і сприятимуть спаду виробництва, зниженню ділової активності і тінізації економіки.
В умовах сучасного податкового регулювання виділяють також принципи законодавчого закріплення, гнучкості, ефективності, усталеності, обов’язковості, взаємної відповідальності. Сутність принципу ефективності полягає в тому, що витрати, пов’язані з оподаткуванням, мають покриватися сумою податку, який надходить державі внаслідок його запровадження.
Система оподаткування має бути усталеною. Розміри податків і терміни їх сплачення не повинні часто переглядатися. У той же час вона має бути гнучкою, щоб держава могла вдосконалювати оподаткування відповідно до змін, що відбуваються у системі господарювання.
Законний, легальний характер платежів, господарська самостійність платника — це родові ознаки податкової системи правової держави.
Податки виконують три основні функції. Фіскальна функція пов’язана з формуванням джерел державних доходів, з яких формується державний бюджет країни. Розподільча функція передбачає перерозподіл доходів юридичних та фізичних осіб відповідно до прийнятих у суспільстві законів, вимог економічної ситуації та принципів державної політики соціальної справедливості. Регулююча функція виявляється у формуванні потрібної структури економіки, а також у регулюванні суспільних, колективних та особистих інтересів, взаємовідносин держави з різними соціальними сферами суспільства. За допомогою регулюючої функції встановлюються і змінюються системи оподаткування (прогресивна, пропорційна або регресивна), визначаються податкові ставки та їх диференціація, надаються податкові пільги. Саме у процесі створення та розподілу грошових доходів реалізуються економічні інтереси і тому виникає можливість використання податків як засобу впливу на систему інтересів у напрямі, потрібному суспільству.
Податкова система — це закріплена законодавством сукупність податків, які стягуються, а також принципів, форм і засобів їх побудови. Вона охоплює, крім того, податкове законодавство, а також структуру і функції державних органів, які стягують податки і здійснюють нагляд за їх внесенням, — податкову інспекцію і податкову міліцію. Елементи системи: суб’єкт оподаткування — юридична або фізична особа — платник податку;
- носії податку — особи, які фактично сплачують податок;
- об’єкт оподаткування — матеріально-грошові субстанції, на які нараховується податок;
- джерело податку — дохід, з якого сплачується податок;
- податкова ставка (норма оподаткування) — розмір податку на одиницю обкладення. Буває гранична і середня;
- податкова квота — податкова ставка, встановлена як процент до доходу;
- податкова пільга — повне або часткове звільнення від податку;
- податковий режим — сукупність податкових ставок і податкових пільг;
- податкова політика — діяльність держави у сфері організації та використання податків, а також розробка певних концепцій розвитку та принципів організації системи оподаткування;
- принципи податкової політики — відсутність або наявність та ступінь прогресивності ставок оподаткування;
- дискретність або безперервність оподаткування;
- одноманітність оподаткування для різних платників та доходів чи відсутність такого;
- характер та мета податкового пільгування.
Податковий механізм містить сукупність організаційно-правових норм та економічних методів управління оподаткуванням. Держава надає йому юридичної форми за допомогою податкового законодавства і регулює його.
Фінансова система України
... етапі її розвитку. Запропоновані заходи для вдосконалення теперішнього стану фінансової системи України. Ключові слова: фінанси, фінансова система, бюджетна система, фінансові органи, підприємництво, ... розвитку національної фінансової системи; Визначити сучасні тенденції розвитку фінансової системи України; З’ясувати головний принцип формування фінансової політики держави. При написанні курсової ...
Поряд із суто фінансовими функціями податковий механізм містить численні можливості для економічного впливу на суспільне виробництво, його динаміку та структуру, на розвиток науково-технічного прогресу та ін. Приміром, податкова система західних країн стала дедалі більше органічно включатися в єдину систему грошово-фінансового регулювання процесів відтворення.
За джерелами оподаткування податки поділяються на виплачувані з доходів зароблених та незароблених (доходів на капітал).
До зароблених доходів належать заробітна плата, підприємницький прибуток, гонорар осіб вільних професій, доходи індивідуальних підприємств. До незароблених, але легальних доходів, належать дивіденди, проценти за внесками, зростання вартості нерухомості та цінних паперів, рента з землі та будинків.
Об’єкти оподаткування класифікують таким чином: дохід (податок з доходу); майно (у т. ч. земля, капітал, інша нерухомість, предмети розкоші); передача майна (податок на спадщину та дарування, на угоди купівлі-продажу, позики, передачу на зберігання тощо); споживання (акцизи на окремі товари); експорт та імпорт товарів (мито).
Залежно від різних ознак податки розподіляються на такі види: 1) за об’єктом оподаткування — прямі та непрямі; 2) за установою, яка здійснює стягнення податків, — державні та місцеві; 3) за характером використання—загальні та спеціальні.
Прямі податки встановлюються на доход та майно фізичних та юридичних осіб, котрі сплачують податки. Головні види прямих податків — реальні та особисті.
Реальні утримуються з окремих видів майна (земля, будови) за зовнішніми ознаками з урахуванням середньої доход-ності платника. За об’єктом оподаткування до них належать земельний податок, податок з власників будівель, транспортних засобів та ін.
Особисті податки накладаються на доходи або майно фізичних та юридичних осіб. Вони утримуються з джерела доходу або за декларацією. Цей вид податку визначає об’єкти конкретно для кожного платника, враховуючи і його фінансовий стан. За об’єктом оподаткування особисті податки виступають у вигляді прибуткового податку з громадян, податку на прибуток підприємств, податку на доходи, плати за природні та трудові ресурси, воду, землю та ін. Платниками прибуткового податку в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно чи тимчасово проживають в Україні. Об’єктом оподаткування є сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік. За основу обчислення ставки податку береться неоподатковуваний мінімум. Підприємства та організації виплачують податок на прибуток, або дохід (залежно від чинного законодавства).
Платниками виступають будь-які господарюючі суб’єкти, що мають дохід від діяльності в Україні. Об’єкт оподаткування — валовий прибуток (доход) підприємства чи організації.
Непрямі податки — це податки на товари та послуги, які встановлюються у вигляді надбавки до ціни або тарифу. Власник товару або послуги одержує суму податків, яку перераховує державі. Об’єкт оподаткування виступає тут посередником між платником та державою.
Більш як половина надходжень до держбюджету від непря-мих податків здійснюється за рахунок податку на додану вартість, який є частиною новоствореної вартості і надходить до держбюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг. Платниками податку є суб’єкти підприємницької діяльності на території України. Об’єкт оподаткування — обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), крім їх реалізації за іноземну валюту. Оподатковуваний оборот з реалізації товарів (робіт, послуг) обчислюється виходячи з їх вартості за вільними цінами та тарифами, що включають податок на додану вартість за встановленою ставкою. Широке застосування цього податку зумовлене його певними перевагами, зокрема універсальністю підходу до податкової шкали, процесів обчислення та стягнення; істотним спрощенням контролю за рухом витрат, товарів та послуг; стимулюванням експорту, оскільки вивіз товарів не оподатковується цим податком; на відміну від прямих податків, цей вид податку регулярно та рівномірно надходить до бюджету.
Разом з тим податок на додану вартість має і деякі негативні риси. Він, по суті, є регресивним податком на кінцевого споживача. Це означає, що групи осіб з низьким рівнем доходу виплачують як податок у ціні споживчих товарів більшу частку свого доходу, ніж високодоходні групи населення. Тому проблема використання цього податку безпосередньо пов’язана як з величиною диференціації населення за рівнем доходу, так і з відносною часткою малозабезпечених категорій населення. Застосування податку на додану вартість неодмінно супроводжується підвищенням загального рівня цін, і, відповідно, прискоренням темпів інфляції.
Як вид непрямого податку існує також податок з обороту, який утримується із вартості товарів масового виробництва. Це акциз, який, як правило, сплачують підприємства недержавної форми власності. Акцизний збір — це непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари. Він включається до їх ціни. Перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір, та його ставки затверджуються Кабінетом Міністрів України. Платниками його є суб’єкти підприємницької діяльності — виробники підакцизних товарів, а також ті, що їх імпортують. Об’єкт оподаткування — обороти з реалізації підакцизних товарів, вироблених в Україні; з реалізації товарів для власного споживання, промислової переробки та для своїх працівників; митна вартість імпортованих товарів, придбаних за іноземну валюту. До підакцизних товарів належать в основному алкогольні напої, тютюнові вироби, бензин і нафтопродукти, легкові автомобілі та ін.
Ще одним видом непрямого податку є фіскальні монопольні податки. Це непрямі податки на товари та послуги державної торгівлі. До них належать податок з обороту та податок з продажу, який стягується з підприємств державного сектора.
На імпортні, експортні та транзитні товари накладається мито. Цей непрямий податок надходить до держбюджету відповідно до ставок митного тарифу.
Державні податки встановлюються та стягуються державними органами управління і надходять до держбюджету. Це насамперед прибутковий податок з громадян, податок на додану вартість, податок на доходи (прибуток) підприємств та організацій, акцизний збір, державне мито, експортне мито та ін.
Місцеві податки та збори встановлюються та стягуються місцевими органами управління і надходять до місцевих бюджетів. До них належать податки з власників будівель, плата за землю, екологічний податок, готельні, ринкові, курортні збори та ін.
Слід зауважити, що на етапі формування цивілізованої системи оподаткування конкретні види податків неодноразово змінювали (і ще, напевне, змінять) адресу своїх надходжень (з місцевих до державного бюджету і навпаки).
Кожний вид податку має пільги щодо виплат. Вони зафіксовані у відповідних законах України або декретах Кабінету Міністрів України. Ними користуються певні категорії фізичних осіб, а також окремі групи підприємств та організацій (або форми діяльності), які підпадають під перелік пільг.
На етапі використання податків загальні податки становлять ті, що надходять до єдиної каси держави і призначені для загальнодержавних заходів. Спеціальні податки використовуються за суто конкретним призначенням. Наприклад, внесок на соціальне страхування та формування Пенсійного фонду надходить до спеціального фонду і призначається для надання безпосередньо соціальних послуг (пенсій, виплат тощо).
У практиці оподаткування існують кілька методів стягнення податків. Найпоширеніші такі:
1. Стягнення з використанням спеціального документа — реєстру, який містить перелік типових об’єктів (земля, майно), що розподіляються за зовнішніми ознаками (розмір ділянки, тип будівлі та ін.).
Цим реєстром визначається і середня доходність об’єктів оподаткування.
2. Стягнення податку до отримання власником доходу. Податок обчислюється та стягується бухгалтерією тієї фізичної особи, яка сплачує податок. Таким чином стягується податок з громадян (у момент виплати заробітної плати або процентів за внесками).
3. Стягнення податку в момент використання доходу (оподаткування купівлі товарів, квитків на проїзд у певних видах транспорту тощо) або у процесі споживання (податок на автомобілі).
4. Подання платником до податкових органів декларації, тобто офіційної заяви про свої доходи. Це стосується громадян, які отримують доходи не за основним місцем роботи, у тому числі й тих, які працюють за сумісництвом, а також за виконання разових та інших робіт, здійснених на підставі договорів підряду та інших договорів цивільно-правового характеру. Декларувати свої доходи повинні громадяни, які отримують будь-які суми у вигляді авторської винагороди за видання, виконання або інше використання творів науки, літератури та мистецтва. Строк пред’явлення декларації — до 1 березня наступного року. За доходами від підприємницької діяльності декларація подається щоквартально. Піддягають декларуванню і всі інші доходи, отримані будь-яким чином. Податкова адміністрація, виходячи з зазначеного у декларації розміру об’єкта оподаткування та чинних ставок, встановлює розмір податку. В західних країнах цей метод є основним у податковому механізмі.
Чинне податкове законодавство містить також досить суворі заходи щодо порушення нормативних актів, невиконання їх вимог, і передбачає адміністративну та кримінальну відповідальність.
Діяльність держави у сфері використання податків дістала назву податкової політики. До неї належить також розробка певних концепцій та принципів організації системи оподаткування.
Ефект податкової політики істотно залежить від того, які принципи закладено в її основу: відсутність (або наявність) та ступінь прогресивності ставок оподаткування; одноманітність оподаткування для різних видів доходів та платників чи відсутність такого; характер та мета податкового пільгування. Ці елементи визначають головні умови здійснення податкової політики, її структурну спрямованість.
Нині Україна перебуває на стадії формування нової податкової системи, головне завдання якої — створити умови для розвитку підприємництва і на цій основі забезпечити найповніше задоволення державних і соціальних потреб. Відносини між державою і підприємцем мають будуватися на засадах паритетності та взаємовигідності, а регулюватися можуть тільки через збалансовану податкову систему.
Побудувати таку податкову систему, яка б забезпечила створення сприятливого податкового клімату в Україні, неможливо без впровадження цілого комплексу заходів, що докорінно змінили б сам підхід до податків як необхідного атрибуту держави. Насамперед це зменшення кількості податків, обсягів податкової звітності; спрощення механізму їх стягнення; уніфікація бухгалтерського обліку в різних галузях господарської діяльності і приведення його до рівня світових стандартів.
Ринкові відносини потребують гнучкої податкової системи, яка здатна ефективно використовувати податкові інструменти з метою економічного структурного та кон’юнктурного регулювання, стимулювання НТП, регулювання соціальних процесів, а також урахування особливостей процесу відтворення у різних регіонах країни.
Список використаної літератури
1. Конституція України. — К., 1996.
2. Закон України від 7 лютого 1991 р. «Про власність» // Закони України. — К.: АТ «Книга», 1996. — Т. 1.
3. Закон України від 26 лютого 1991 р. «Про підприємництво» // Там само.
4. Закон України від 1 березня 1991 р. «Про зайнятість населення» / / Там само.
5. Закон України від 27 березня 1991 р. «Про підприємства в Україні» // Там само.
6. Закон України від 19 вересня 1991 р. «Про господарські товариства» // Там само.
7. Закон України від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу» / / Там само.
8. Закон України від 25 червня 1991 р. «Про систему оподаткування» // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 16. — Ст. 119.
9. Закон України від 20 грудня 1991 р. «Про податок на додану вартість» // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 21. — Ст. 156.
10. Закон України від 18 лютого 1992 р. «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» // Закони України. — К.: АТ «Книга», 1996. — Т. 1.
11. Закон України від 28 грудня 1994 р. «Про форми власності на землю» // Там само. — Т. 3.
