Просте і розширене відтворення основних виробничих фондів відбувається у безперервному процесі здійснення взаємозв’язаних різних його форм — ремонту, модернізації та заміни/ окремих елементів засобів праці; технічного переозброєння, реконструкції і розширення діючих цехів, виробництв і підприємств в цілому, а також спорудження нових аналогічних виробничих об’єктів. При цьому необхідною передумовою нормального перебігу
У сільському господарстві робоча та продуктивна худоба, довгорічні насадження виокремлюються у самостійні види основних фондів, в інших галузях виробничої сфери відносяться до виду відтворювальних процесів слугують постійні облік ступеня спрацювання (старіння) та амортизація основних фондів.
Спрацювання і старіння. Основні фонди протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння.
Під фізичним (матеріальним) спрацюванням основних виробничих фондів розуміють явище втрачання ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до поступового зменшення їх реальної вартості — економічного спрацювання. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їх надійність та довговічність, рівень екстенсивного і інтенсивного використання, особливості технологічних процесів, якість технічного догляду і ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників та інші організаційно-технічні фактори.
Фізичне спрацювання будь-якого знаряддя праці (машини, устаткування) можна поділити умовно на дві частини одну його частину періодично усувають шляхом проведення ремонтів, а другу таким чином усунути неможливо. З часом воно поступово накопичується і зумовлює такий технічний стан того або іншого засобу праці, коли подальше використання його у виробництві стає неможливим, тобто настає момент повного фізичного спрацювання, яке вимагає заміни такого знаряддя праці новим екземпляром аналогічного призначення. У зв’язку з цим виокремлюють усувне (тимчасове) та неусувне (постійно нагромаджуване) фізичне спрацювання основних фондів.
Ступінь фізичного спрацювання окремої одиниці засобів праці можна визначити двома розрахунковими методами: 1) за строком її експлуатації (шляхом зіставлення фактичної і нормативної величин з урахуванням ліквідаційної вартості);
Аналіз стану і використання основних фондів підприємства
... підприємства (П, Аналіз використання основних фондів Усі показники використання основних фондів звичайно поділяються на дві групи показників: екстенсивного використання; інтенсивного використання. екстенсивного У процесі аналізу досліджуються склад і структура календарного фонду верстатного часу, співвідношення ...
2) за даними обстеження технічного стану відносної величини економічного спрацювання, тобто відношення їх вартості, перенесеної на вартість виготовлюваної продукції, до загальної балансової вартості.
Техніко-економічне старіння основних фондів — це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується втрачанням засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення застосовуваних та створення нових засобів виробництва, впровадження принципово нової технології, старіння вироблюваної продукції. Старіння властиве перш за все знаряддям праці та транспортним засобам, зв’язане з реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу техніку.
Ступінь техніко-економічного старіння того чи іншого засобу праці можна визначити за допомогою коефіцієнта (відносного показника) Ктес розрахованого за формулою
де b0, В1 — повна вартість (ціна) застосовуваного і нового засобу праці; По, П1 — відповідно продуктивність тих же засобів праці або витрати на їх експлуатаційне обслуговування (інший пріоритетний техніко-експлуатаційний показник).
Про загальний рівень техніко-економічного старіння може дати певне уявлення також питома вага знарядь праці, що експлуатуються понад 10, 15 або 20 років.
Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремими видами спрацювання і старіння засобів праці та формами їх відшкодування існує певний взаємозв’язок
Амортизація та методи нарахування.
Амортизація. Безперервний процес виробництва вимагає постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці у натурі є їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється через амортизацію. Амортизація основних фондів — це процес перенесення авансової раніше вартості усіх видів засобів праці на вартість виготовлюваної продукції з метою її повного відшкодування.
Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство справляє амортизаційні відрахунки, тобто певних сум грошей відповідно до розмірів фізичного спрацювання і техніко-економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують при продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що слугує відновленню основних фондів.
Амортизаційні відрахування справляють за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості основних фондів. Розрахунки норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) основних фондів здійснюють централізовано за формулою
де Ф — балансова (первісна чи відновна) вартість основних фондів; Л — ліквідаційна вартість основних фондів; Ап — амортизаційний період (нормативний строк функціонування) основних фондів.
Рис. 1. Види фізичного спрацювання і техніко-економічного старіння засобів праці та форми їх усунення.
При встановленні норм амортизаційних відрахувань слід виходити з економічно доцільних середніх строків функціонування засобів праці, необхідності забезпечення повного відшкодування вартості основних фондів і врахування техніко-економічного їх старіння.
При цьому найбільш складним є правильне визначення тривалості амортизаційного періоду (доцільного строку використання) конкретних видів засобів праці. Звичайно його встановлюють з урахуванням багатьох впливаючих факторів, зокрема загальної фізичної довговічності і економічності капітального ремонту засобів праці, умов їх експлуатації, строків настання техніко-економічного старіння, можливих темпів оновлення, доцільності застосування методу прискореної амортизації тощо.
В міру розвитку техніки, удосконалення технології і організації виробництва змінюються тривалість та характер використання окремих видів основних фондів, виникає об’єктивна необхідність скорочення нормативних строків їх функціонування. У зв’язку з цим норми амортизаційних відрахувань періодично переглядають, уточнюють. Можливі розробка і запровадження нових норм амортизаційних відрахувань або ж лише коефіцієнтів зміни (збільшення, зменшення) діючих норм.
Забезпечення нормального відтворення основних фондів вимагає правильного нарахування амортизації за встановленими нормами. Щорічну суму амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів обчислюють шляхом множення середньорічної вартості їх на відповідні норми амортизації і поправочні коефіцієнти до них, що враховують конкретні умови експлуатації окремих видів засобів праці. Середньорічна вартість кожного виду основних фондів визначається шляхом додавання до вартості на початок розрахункового року різниці між середньорічними величинами введення в дію нових і вибуття діючих елементів засобів праці. Середньорічне введення (вибуття) визначають за результатом перемноження абсолютного його розміру і коефіцієнта функціонування протягом розрахункового року засобів праці, що будуть введені в дію і вибудуть, тобто відношення кількості місяців експлуатації до числа 12.
В промисловості та інших галузях народного господарства існує певний порядок нарахування амортизації, якого слід дотримуватись на всіх підприємствах. Амортизації підлягають усі основні виробничі фонди, за винятком законсервованих елементів засобів праці. Амортизаційні відрахування на реновацію основних фондів повинні справлятись впродовж часу, достатнього для відшкодування повної їх вартості (з урахуванням ліквідаційної вартості).
З огляду на це існуючу на підприємствах практику нарахування амортизації протягом фактичного строку експлуатації основних фондів треба вважати економічно не виправданою.
Строки експлуатації. Ефективність відтворювальних процесів певною мірою залежить від строків експлуатації перш за все активної частини основних фондів, тобто періоду функціонування у виробництві відповідно до їх первісного технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і збільшення періоду експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення і використання знарядь праці.
Скорочення строків експлуатації машин і устаткування, з одного боку, уможливлює прискорення їх оновлення, зменшення техніко-економічного старіння знарядь праці, підвищення технічного рівня підприємств, зростання продуктивності праці, зниження ремонтно-експлуатаційних витрат, а з іншого, — обумовлює збільшення собівартості продукції за рахунок амортизаційних сум, вимагає більших за обсягом інвестиційних ресурсів для нарощування виробничих потужностей машинобудування.
Подовження періоду функціонування машин і устаткування дозволяє зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праці і за рахунок цього направляти більше ресурсів для розширеного їх відтворення, але викликає зниження сукупної продуктивності діючих знарядь праці, значне збільшення видатків на їх утримання та експлуатацію.
Саме тому строки експлуатації машин і устаткування повинні бути оптимальними, тобто такими, що забезпечують найменші витрати суспільної праці на їх виготовлення і використання у виробничому про тесі протягом всього періоду функціонування. Найбільш поширеною є методика визначення оптимальних строків експлуатації виробничого устаткування за мінімальною величиною так званих питомих витрат суспільної праці на одиницю корисного ефекту (наприклад сумарної продуктивності устаткування при різних строках його функціонування).
Проте результати спеціальних досліджень свідчать, що найбільш істотний вплив на економічно доцільний строк експлуатації справляють щорічні амортизаційні відрахування та середньорічні ремонтні витрати. Це уможливлює практичне застосування простішого і наочнішого методу оптимізації строків експлуатації — шляхом мінімізації сумарної величини цих економічних показників з використанням графічного способу.
Строк функціонування, кількість років
Середньорічні витрати на експлуатацію і ремонт устаткування у залежності від строку його функціонування
Ремонт, модернізація і заміна діючих засобів праці.
Окремі види засобів праці складаються з великої кількості конструктивних елементів (деталей, вузлів тощо), які виготовлені з різних за міцністю матеріалів, виконують різні технологічні функції, мають неоднакове експлуатаційне навантаження і внаслідок цього спрацьовуються нерівномірно. . Звідси виникає необхідність заміни або відновлення спрацьованих конструктивних елементів устаткування та інших видів засобів праці ще задовго до того моменту, коли кожний з цих об’єктів в цілому стає непридатним для подальшого використання у виробничому процесі. Таке часткове відновлення засобів праці здійснюється шляхом періодичного проведення відповідних ремонтів. Отже суть ремонту зводиться до усунення тимчасового фізичного спрацювання конструктивних елементів у натуральній формі та забезпечення таким чином постійної дієздатності засобів праці впродовж усього періоду їх експлуатації.
На підприємствах різних галузей народного господарства застосовують типові системи технічного обслуговування і ремонту устаткування та інших засобів праці, що передбачають періодичне проведення необхідних профілактично-технічних операцій, поточних і капітальних ремонтів. Призначення поточного ремонту — збереження засобів праці у придатному для продуктивного використання стані шляхом проведення регулярних ремонтно-профілактичних операцій з метою усунення дрібних неполадок і попередження прогресуючого фізичного спрацювання. Мета капітального ремонту полягає у відшкодуванні нормального фізичного спрацювання конструктивних елементів засобів праці та максимально можливому відновленні первісних техніко-експлуатаційних їх параметрів. На відміну від поточного ремонту він є найбільш складним за обсягом виконуваних робіт і проводиться звичайно через тривалі проміжки часу (один раз на декілька років).
Особливим видом найбільш складних ремонтних робіт є так званий відновний ремонт, необхідність у проведенні котрого виникає внаслідок стихійного лиха (пожежі, повені, землетрусу).
Витрати на поточний ремонт є постійними і порівняно рівномірними впродовж експлуатаційного періоду засобів праці, тому відносяться на собівартість продукції (наданих послуг) після їх здійснення. Проведення капітального ремонту вимагає порівняно великих одночасних витрат, що унеможливлює їх включення до собівартості продукції таким же чином, як і витрат на поточний ремонт; ці витрати заздалегідь формують і відносять на собівартість продукції рівномірно протягом ремонтного циклу, тобто періоду між двома суміжними капітальними ремонтами. Відновний же ремонт фінансують за рахунок державного страхового (резервного) фонду і за характером та обсягом виконуваних робіт відносять до сфери капітального будівництва.
В сучасних умовах господарювання і формування ринкової економіки важливого значення набуває економічна оцінка доцільності витрат на капітальний ремонт виробничого устаткування. Це пояснюється тим, що на підприємствах діюче устаткування протягом фактичного строку експлуатації капітально ремонтують декілька разів. Та якщо проведення першого капітального ремонту у більшості випадків економічно вигідніше придбання нової машини (здійснюється звичайно до настання техніко-економічного старіння, а фактичні витрати на нього не перевищують 35-40% балансової вартості), то наступні капітальні ремонти коштують часто дорожче, ніж нове устаткування аналогічного призначення.
Для економічної оцінки ефективності витрат на капітальний ремонт порівнюють два альтернативних варіанти: перший — капітальний ремонт фізично спрацьованої машини і продовження строку її експлуатації на один ремонтний цикл; другий — заміна машини, що потребує капітального ремонту, на нову. По кожному варіанту визначають загальну величину витрат і втрат. Для першого варіанту це будуть витрати на очікуваний ремонт Ri і перевищення експлуатаційних видатків по капітально відремонтованій машині над поточними витратами по новій машині Se, а для другого, — вартість придбання (ціна) та встановлення нової машини Кн і втрати від недоамортизаціі діючої машини Sa. Крім того, повинні бути враховані відмінності у продуктивності і тривалості ремонтного циклу капітально відремонтованої та нової машини.
У загальному вигляді умова ефективності витрат на капітальний ремонт машини можна виразити нерівністю:
(5-1)
де α ~ коефіцієнт, що характеризує співвідношення продуктивності діючої та нової машини;
- β — коефіцієнт, що відображає співвідношення тривалості ремонтного циклу відповідно тих же машин.
Для практичного застосування нерівність доцільніше перетворити у вираз, що характеризує ступінь ефективності витрат на капітальний ремонт машини:
(5.2.)
де ер— коефіцієнт ефективності витрат на капітальний ремонт діючої машини.
Розрахункові коефіцієнти Єр можуть набувати плюсового, мінусового або нульового значення. При всіх плюсових значеннях коефіцієнта Єр капітальний ремонт слід вважати економічно виправданим, при мінусових — підвищення техніко-експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог виробництва.
При порівняно невеликих витратах і за відносно короткий строк модернізація може забезпечити оновлення устаткування на новому технічному рівні, зростання продуктивності праці, нарощування виробничих потужностей і збільшення випуску продукції, економію інвестиційних ресурсів. Досвід багатьох підприємств України показує, що проведення комплексної модернізації багатьох видів виробничого устаткування збільшує їх продуктивність на 30-50%, а пов’язані з нею витрати не перевищують половини вартості нових технічних конструкцій аналогічного призначення. Економічно доцільніше здійснювати як загальнотехнічну, так і технологічну (цільову) модернізацію устаткування під час проведення його капітального ремонту.
Метод визначення ефективності витрат на модернізацію такий же, як і витрат на проведення капітального ремонту. Для цього можна користуватися формулою, поставивши у її чисельнику витрати на модернізацію замість видатків на капітальний ремонт відповідного устаткування. Коефіцієнт ефективності витрат на капітальний ремонт і модернізацію, здійснюваних одночасно,
(5.3.)
де М — витрати на модернізацію. При цьому величини α, β Se (5.3.), треба визначати за даними модернізованої та нової машини.
Важливим елементом процесу відтворення основних фондів є заміна фізично спрацьованих і технічно застарілих засобів праці. Визначення необхідного (економічно раціонального) щорічного обсягу заміни засобів праці передбачає: 1) встановлення оптимальних строків експлуатації відповідних їх видів (груп); 2) розрахунки такого щорічного обсягу заміни, який може забезпечити дотримання оптимальних строків функціонування устаткування та інших видів основних фондів, і при простому відтворенні засобів праці розмір їх зміни (вибуття) практично повинен дорівнювати нормі амортизаційних відрахувань на реновацію, а при розширеному відтворенні — залежить не лише від нормального строку експлуатації (норми амортизації), але й темпів щорічного збільшення обсягу основних фондів.
На підприємствах більшості галузей народного господарства України темпи оновлення основних фондів і особливо активної їх частини шляхом заміни не забезпечує оптимальних строків експлуатації. Впродовж останніх років коефіцієнт заміни, наприклад, металообробного устаткування коливався в межах 2-3% загального його парку. Тому істотне прискорення темпів оновлення парку виробничого устаткування на більшості підприємств усіх галузей народного господарства залишається нагальним завданням.
Розширене відтворення основних фондів
Нагромадження і оновлення основних фондів, нарощування виробничих потужностей підприємств різних галузей народного господарства країни здійснюється в процесі технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих або спорудження нових виробничих об’єктів (цехів, виробництв, підприємств в цілому).
Технічне переозброєння діючого підприємства означає здійснення відповідно до плану (програми) його технічного розвитку без розширення існуючих виробничих площ комплексу заходів, що передбачають підвищення до сучасних вимог технічного рівня окремих дільниць виробництва за рахунок впровадження нової техніки і технології, механізації і автоматизації виробничих процесів, модернізації та заміни фізично спрацьованого і технічно застарілого устаткування. Реконструкція діючого підприємства являє собою здійснюване за єдиним проектом повне або часткове переобладнування виробництва. За необхідністю можуть бути споруджені нові або розширені існуючі допоміжні та обслуговуючі об’єкти. До реконструктивних робіт відносять також будівництво нових виробничих об’єктів замість тих, подальша експлуатація котрих визнана недоцільною. Під розширенням діючого підприємства прийнято розуміти спорудження за новим проектом його другої та наступних черг, додаткових виробничих комплексів, нових цехів або розширення існуючих, а також допоміжних та обслуговуючих виробництв, комунікацій тощо. До нового будівництва (новобудов) відносять спорудження окремих виробничих об’єктів або підприємств, що проводиться на нових майданчиках та за затвердженим початковим проектом.
Такі форми розширеного відтворення основних фондів і методи оновлення виробничого потенціалу підприємств виступають як взаємозв’язані та доповнюючі один одного елементи єдиного відтворювального процесу. Найбільш ефективне його здійснення неможливе без запровадження до певної міри централізованого вирішення окремих зв’язаних з ним питань та вибору пріоритетних форм розширеного відтворення основних фондів. Практика господарювання впродовж багатьох років свідчить, що для переважної більшості підприємств різних галузей народного господарства України з огляду на економічну та соціальну ефективність наслідків пріоритетними формами нарощування до необхідних розмірів виробничих потужностей і підвищення технічного рівня виробництва є технічне переозброєння та реконструкція діючих виробничих об’єктів. Нове будівництво економічно доцільне за умови вичерпання можливостей нарощування потужностей на діючих підприємствах, а також при організації виготовлення принципово нових видів продукції та надання відсутніх раніше послуг, неможливості підтримувати на належному рівні екологічну безпеку виробництва.
