Видатки м сцевого бюджету

метки: Бюджет, Виконання, Закон, Витрат, Бюджетный, Працівників, Харчування, Мають

1. Поняття про видатки бюджету, їх економічний зміст

Видатки бюджету — це економічні відносини, які виникають у зв’язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів держави і його використанням на здійснення програм та заходів, передбачених бюджетом.

Видатки бюджету класифікуються за:

1) функціями, з виконанням яких пов’язані видатки (функціональна класифікація видатків);

2) економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків);

3) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків);

4) за бюджетними програмами (програмна класифікація видатків).

Запровадження нової функціональної класифікації видатків бюджету викликане необхідністю їх приведення до міжнародних стандартів статистики державних фінансів з метою міжнародної порівнянності показників бюджету.

Нова класифікація видатків бюджету розроблена на основі класифікації функцій управління (КФУ), опублікованої статистичним відділом Організації об’єднаних націй. Класифікація має три рівні: категорії (від 1 до 10), групи та класи.

Функціональна класифікація видатків бюджету

Видатки бюджетів за функціональною структурою класифікуються у відповідності до основних функцій держави.

Згідно до Бюджетної класифікації до даної групи видатків застосовується чотирьохзначний код, а самі видатки групуються за такими напрямами:

Код	Найменування
0100	Загальнодержавні функції
0200	Оборона
0300	Громадський порядок, безпека та судова влада
0400	Економічна діяльність
0410	Загальна економічна, торгівельна та трудова діяльність
0420	Сільське господарство та мисливство, рибне господарство
0430	Паливно-енергетичний комплекс
0440	Інша промисловість та будівництво
0450	Транспорт
0460	Зв’язок, телекомунікації та інформатика
0470	Інші галузі економіки
0480	Дослідження і розробки в галузях економіки
0490	Інша економічна діяльність
0500	Охорона навколишнього природного середовища
0600	Житлово-комунальне господарство
0700	Охорона здоров’я
0800	Духовний та фізичний розвиток
0900	Освіта
0910	Дошкільна освіта
0920	Загальна середня освіта
0930	Професійно-технічна освіта
0940	Вища освіта
0941	Вищі навчальні заклади 1 і 2 рівнів акредитації
0942	Вищі навчальні заклади 3 і 4 рівнів акредитації
0950	Післядипломна освіта
0960	Позашкільна освіта та заходи із позашкільної роботи з дітьми
0970	Програми матеріального забезпечення навчальних закладів
0980	Дослідження і розробки у сфері освіти
0990	Інші заклади та заходи у сфері освіти
1000	Соціальний захист та соціальне забезпечення

Економічна класифікація видатків бюджету

Особливістю нової бюджетної класифікації є чітке розмежування видатків за економічними ознаками з детальним розподілом коштів за їх предметними ознаками (заробітна плата, нарахування, всі види господарської діяльності, виплати населенню, що іменуються як трансферти населенню тощо).

Такий розподіл дозволяє виділити захищені статті бюджету та забезпечує єдиний підхід до всіх отримувачів з погляду виконання бюджету.

За даною класифікацією під видатками розуміють державні платежі, які не підлягають поверненню. Вони поділяються на поточні та капітальні (розвитку); відплатні (здійсненими в обмін на товар чи послугу) або невідплатні(односторонніми).

Поточні видатки

До них належать:

1) видатки на товари та послуги — 1100;

2) виплата процентів (доходу) за зобов’язаннями — 1200;

3) субсидії й поточні трансферти — 1300.

Капітальні видатки (видатки розвитку)

До них належать:

1) придбання основного капіталу — 2100;

2) створення державних запасів та резервів — 2200;

3) придбання землі і нематеріальних активів — 2300;

4) капітальні трансфертів — 2400.

За цією класифікацією виділені ще дві групи видатків: нерозподілені видатки (3000); кредитування з вирахуванням погашення (4000).

Відомча класифікація видатків бюджету

Відомча класифікація видатків державного бюджету визначається відповідно до Закону про державний бюджет України (частина друга статті 22 Бюджетного кодексу України).

За даною класифікацією визначені головні розпорядники бюджетних коштів. А саме:

1) Управління справами верховної Ради України — 11;

2) Державне управління справами — 30;

3) Господарське управління Секретаріату Кабміну України — 41;

4) Верховний суд України — 60;

5) Конституційний Суд України — 80;

6) Генеральна прокуратура України — 90;

7) Міністерства, Державні комітети, Державна митна служба України, Державна туристична адміністрація, НАН України; СБУ, ЦВК України тощо (тризначні коди);

8) Рада Міністрів АРК.; обласні державні адміністрації; Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Відомча класифікація видатків місцевого бюджету визначається відповідно до рішення про місцевий бюджет (частина третя статті Бюджетного кодексу України).

Програмна класифікація видатків бюджету

Програмна класифікація видатків державного бюджету відповідно до вимог частини третьої статті 38 Бюджетного кодексу України щорічно визначається у Законі про Державний бюджет України.

2. Стадії формування і розподілу видатків

Формування і розподіл видатків починається на стадії планування, за основу беруться очікуване виконання бюджету по видатках за попередній період.

Звітні дані про виконання бюджетів по видатках, що є у розпряженні як Міністерства фінансів України, так і у фінансових органів, як правило, за півріччя, доповнюються оцінкою очікуваного виконання показників по видатках за період, який залишається до кінця року. Аналіз звітних показників і оцінка перспективи до кінця року дають змогу визначити очікуване виконання бюджету по видатках. Із одержаних видатків виключаються видатки яких не буде у плановому році.

Для складання розрахунків по видатках бюджету Міністерство фінансів направляє міністерствам і відомствам форми та вказівки щодо складання фінансових планів і кошторисів та їх подання для складання балансу бюджету за укрупненими показниками, проектів зведених фінансових планів і кошторисів, що й стає проектом бюджету, який з необхідними розрахунками подається Кабінетові Міністрів України, а після розгляду й уточнень Кабінетом Міністрів виноситься на розгляд спочатку постійних комісій, а потім і Верховної Ради. Розгляд, уточнення та внесення змін до проекту бюджету депутатами, постійними комісіями і наступний розгляд проекту бюджету Верховної Ради (а місцевих бюджетів — відповідними місцевими радами) є вповноваженими лише рад усіх рівнів, і через використання цього права, вносячи зміни, доповнення або вилучення, зменшуючи чи збільшуючи видатки (як і доходи), ради керують роботою по складанню і регулюванню бюджетних видатків.

Бюджетні видатки мають певний економічний зміст, зумовлений суспільним способом виробництва, природою та функціями держави, вони відіграють вирішальну роль у задоволені потреб соціально-економічного розвитку країни.

Україна має в державній власності окремі галузі і підприємства по виробництву товарів загально-державного значення, які потребують коштів на реконструкцію та оновлення. Тому видатки її бюджету направляються не тільки на утримання соціально-культурної сфери, органів державної влади і управління, оборону, а й на фінансування народного господарства — державне капітальне будівництво, благоустрій тощо.

Регулювання бюджетних видатків знаходить своє конкретне вираження в цільовому направленні бюджетних коштів. Найважливішим принципом планування бюджетних видатків є додержання пропозицій розподілу коштів із врахуванням реальної необхідності в них. Видатки бюджету (як і доходи) на наступний рік до поточного року планувалися із врахуванням результатів виконання бюджету за минулий рік або період із визначенням коефіцієнта зростання. Це дає змогу обгрунтувати доцільність збільшення бюджетних видатків і правильно спланувати їх на майбутнє. Це загальна практика.

У цьому зв’язку важливого значення набуває розробка науково обгрунтованих норм витрачання бюджетних коштів по статтях видатків. Норми розробляються на основі загального принципу розподілу бюджетних коштів, який забезпечує рівні умови щодо задоволення соціально-культурних потреб населення. Практично це досягається шляхом диференціації норм по областях, містах і районах із врахуванням їхніх економічних особливостей: промислова чи сільськогосподарська це область, постраждала та чи інша область, місто, район від аварії на Чорнобильської АЕС тощо.

Плануючи бюджетні витрати, держава (або регіон) керує усім бюджетним процесом. Тут принагідно підкреслити, що плануються видатки відповідно до бюджетної класифікації групування видатків і доходів по галузях та видах витрат, така класифікація має бути науково обгрунтованою, і це є запорукою оптимального складання усіх бюджетів.

Хоча в умовах ринкової економіки всі бюджети самостійні — від державного до сільського, однак планування і доходів, і видатків різних ланок бюджетної системи зберігається, бо інакше не можна збалансувати різні бюджети. Це здійснюється за рахунок встановлення регулюючих джерел державних доходів бюджету, або дотацій, субвенцій, відповідно зберігається й залежність нижчестоячих бюджетів від вищестоящих, бо останні встановлюють норматив відрахувань від загальнодержавних доходів.

Заслуговує на увагу і думка науковців про збереження до повного переходу на ринкову економіку системи централізації бюджетних коштів, яка існувала досі, щоб через бюджет керувати економічним і соціальним розвитком, чітко проводити лінію на стабілізацію економіки і вихід із кризи.

Витрати бюджету визначаються у порядку, вказаному законодавством, із врахуванням наявних фінансових ресурсів та спрямовуються передусім на виконання загальнодержавних програм і на реалізацію закону «Про пріоритетність соціального розвитку села і агропромислового комплексу у народному господарстві України», конверсію військового виробництва, на утримання армії, соціально-культурної сфери та наукових установ, соціальне забезпечення, дотації по окремих видах послуг, які надаються населенню за регульованими цінами, та інші витрати (плата за електроенергію, комунальні послуги).

При цьому виникає проблема, яка вимагає рішення, вона стосується витрат місцевих бюджету, включаючи Автономну Республіку Крим, області і міста Київ та Севастополь, які мають власні закріплені дохідні джерела, значно менші від необхідних.

Більшість міських рад, на території яких розвинута промисловість, мають достатню прибуткову базу і можуть забезпечити витрати, а ті, у яких прибуткова база відсутня або дуже невелика, потребують допомоги.

Таке становище може призвести до того, що більшість обласних і районних бюджетів, особливо сільськогосподарських регіонів, у зв’язку з відсутністю достатніх дохідних джерел і дотацій не зможуть фінансувати навіть першочергові видатки по утриманню установ освіти, охорони здоров’я, культури та інших бюджетних установ.

Вирішується це питання за рахунок відрахувань від загальнодержавних податків і зборів у місцеві бюджети в межах нормативів, затверджених Верховною Радою.

У Державному бюджеті враховуються і кошти на рахунках спеціальних фондів. Таким є фонд для здійснення заходів по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, кошти якого направляються на реалізацію державної програми і законів України з питань соціального захисту учасників ліквідації аварії.

У міру просування до ринку будуть скорочуватися видатки держави на фінансування промисловості — дотацій збитковим підприємствам і організаціям державної власності. Скорочуються і видатки на утримання житлово-комунального господарства.

Сільське господарство як найважливіша галузь народного господарства, навіть із врахуванням широкого розвитку фермерських господарств, вимагає додаткових вкладень.

Необхідно мати на увазі, що основними принципами бюджетного фінансування сільського господарства (та і в цілому народного господарства) є:

— безповоротність бюджетних асигнувань;

— цільове спрямування коштів;

— фінансування, до переходу до ринкової економіки, по фактично виконаних планах закупок, а тепер — ще і у межах одержаних доходів;

— здійснення фінансового контролю за використанням бюджетних ресурсів з метою одержання державної фінансової дисципліни.

3 огляду на лібералізацію цін і переході до ринкової економіки, а також жорстоку фінансову кризу провадиться переведення житлового господарства на самостійність за рахунок приватизації житлового фонду та збільшення квартирної плати, а також вартості послуг у будинках державного житлового фонду.

Витрати на благоустрій міст і селищ залишаються і включають:

— капітальні вкладення;

— витрати на капітальний ремонт;

— витрати на поточне утримання споруд і благоустрій.

Витрати по капітальних вкладеннях (на очисні споруди, будівництво шляхів і тротуарів, газифікацію, електрифікацію тощо) проводяться як за рахунок бюджету, так і з залученням коштів підприємств, організацій усіх форм власності відповідно до програм, затверджених радами народних депутатів.

Витрати на капітальний ремонт об’єктів благоустрою проводяться за рахунок бюджету і визначаються відповідно до встановлених норм по видах видатків — шляхи, тротуари, водопроводи, каналізація, вуличне освітлення тощо відповідно до кошторису.

Поточне утримання об’єктів міського благоустрою — санітарна очистка вулиць і тротуарів, вуличне освітлення і т. п. — проводиться за рахунок коштів відповідних бюджетів на основі кошторисних розрахунків.

Поряд з ним у бюджеті передбачаються витрати на капітальні вкладення не тільки щодо споруд благоустрою, а й на будівництво об’єктів промисловості, необхідних державі, житла, об’єктів соцкультпобуту тощо.

Навіть в умовах економічної кризи не можна економити кошти, спрямовані на утримання соціально-культурної сфери. Це видатки на освіту, охорону здоров’я, фізичну культуру і соціальне забезпечення. Вони, як правило, не мають власної прибуткової бази і утримуються за рахунок бюджету по щорічно складених кошторисах видатків конкретної установи, де відображаються: напрям використання коштів по статтях витрат і поквартальний їх розподіл. Розмір видатків по кошторисах визначають, виходячи з планових показників, які характеризують обсяг діяльності — мережу, штати, контингенти, наприклад, кількість лікарень, ліжок у них та ліжкоднів, кількість шкіл, класів у них і учнів, кількість дітей і дітоднів у дитячих дошкільних закладах.

В умовах дефіциту особливо важливого значення набуває жорсткий режим економії у витрачанні бюджетних коштів, у зв’язку з цим фінансування провалиться не в сумах, передбачених у кошторисах, а по мірі виконання показників по мережі, штатах, контингентах і забезпеченнях видатків на заробітну плату, харчування, медикаменти, стипендії й обмеження видатків на суто господарські потреби, поточний і капітальний ремонт, придбання обладнання і інвентарю та інших видатків.

Нормування витрат бюджету проводиться як по натуральних — матеріальних, так і по грошових нормах.

Натуральні, або матеріальні, норми відображають розміри витрат матеріалів, палива, електроенергії, продуктів харчування, води і т.д. на плановану одиницю у натуральному виразі. Наприклад, витрати умовного палива (вугілля, газ, торф, дрова) на і кубометр будівлі або денна кількість продуктів харчування на одну дитину в дитячих садках чи хворого у лікувальному закладі.

Грошові норми визначають також розміри коштів, необхідних на харчування дітей, хворих з розрахунку на день та на паливо, електроенергію, воду і т . п. Нині грошові норми є суто розрахунковими, бо постійне підвищення цін веде до неможливості їх прямого застосування, а тому вони виступають узагальненим показником для складання кошторису витрат.

Нормативне планування бюджетних коштів є необхідною умовою життєдіяльності бюджетної установи. Воно регулює розподіл коштів і ставить всі бюджетні установи у рівні умови; наприклад, діти у яслах-садках Сумської, Львівської чи Одеської областей (аналогічно у лікарнях, школах і т.д. ) забезпечені однаковими коштами на харчування, м’який інвентар, різниця можлива лише за рахунок благодійності, шефства тощо.

Практично всі витрати бюджету формуються відповідним чином. Так, по заробітній платі виплати формуються: по лікарнях з огляду на кількість ліжкоднів і відділень та специфіку останніх. Так само визначається кількість лікарів середнього і молодшого медперсоналу, при цьому враховується стаж їх роботи. По школах — виходячи із класів-комплектів і кількості учнів, розраховують кількість навчальних ставок на вчителя, а під них встановлюється завантаженість на вчителя плюс доплати за перевірку зошитів, класне керівництво і т.д. Аналогічний порядок і по інших установах: або розрахунково, або за типовими штатами. І інші норми обсягу діяльності є однаковими в усіх установах. Наприклад, одна прибиральниця на 400 квадратних метрів площі, яку необхідно прибирати.

Визначивши кількість працівників по тій чи іншій установі за тарифними ставками або схемами посадових окладів, визначають ставку або посадовий оклад того чи іншого працівника.

Усі витрати бюджетних установ групуються по статтях: стаття 1 — заробітна плата; стаття 2 — нарахування на заробітну плату; стаття 3 — канцелярські і господарські витрати т.д.

При плануванні видатків бюджети усіх ланок враховується, що:

— неможливо економити на харчуванні, медикаментах, стипендіях, бо це позначиться на здоров’ї дітей, хворих, студентів;

— економія на придбанні устаткування, м’якого і твердого інвентарю призведе зрештою бюджетні установи до ліквідації, адже лікувальні заклади, скажімо, і так мають злиденне існування. Відсутність лікувальної і діагностичної апаратури, постійної білизни, а то й ліжок і т. п. істотно знижує рівень їх функціонування;

— занехаяння поточного і капітального ремонту будівель і споруд призведе до їх розвалу.

В умовах дефіциту бюджету всі без винятку бюджету установи обмежені у видатках до краю.

Проте брак коштів для фінансування бюджетних установ змушує все-таки економити кошти. Така економія можлива і вже випробувана. Наприклад, лікарні перешли на роботу з використанням за бажанням хворого денного стаціонару. Його суть у тому, що хворий, направлений на лікування у лікарню, розміщується у палату, має ліжко і одержує курс лікування з ранку і до вечора, вечором йде додому, а наступного ранку повертається для продовження курсу лікування. Безумовно, такий метод застосовується до тих хворих, які за своїм станом і курсом лікування не вимагають цілодобового перебування у лікарні.

Статистика свідчить, що таких хворих у середньому — 3 0% . Економія забезпечується на заробітній платі лікарів і медперсоналу, бо відсутнє чергування, а також на сніданках і вечерях згаданих хворих. По медикаментах економії немає. В іншому економія невелика, але вона становить до 10 % бюджетних коштів.

Ринок не терпить застою, у зв’язку з цим не тільки у медицині, а й у народній освіті знаходять шляхи виживання в умовах недостатності бюджетних коштів. Так, майстерні МПТУ і СПТУ, учбові комбінати шкіл стали виробничими цехами по виробництву меблів, станків і т. п. За рахунок бюджетних коштів розпочалося будівництво невеликих ферм, освоюються земельні ділянки із розрахунку повного забезпечення як професійно-технічних училищ, так і шкіл крупами, овочами, і це веде до здешевлення вартості харчування.

Інший приклад: їдальні при школах раніше обслуговувалися підприємствами асоціації торгівлі та споживчої кооперації, тепер вони взяті школами на свій баланс і обслуговуються найманими робітниками, а це значно здешевлює харчування.

Такі заходи сприяють розвиткові економіки, її стабілізації.

Стабілізація економіки і її поступальний розвиток є гарантією дохідності бюджету. Розвиток економіки дасть змогу забезпечити виконання доходів бюджету, звідси заявляться необхідні кошти й для видатків бюджетів усіх рівнів.

Отже, розподіл видатків між бюджетами повинен проводитись тільки на основі Закону про бюджетну систему та інших законів. До Державного бюджету не можуть бути включені видатки, не передбачені законами України.

Видатки всіх бюджетів поділяються на поточні й видатки розвитку. В умовах спаду виробництва, коли необхідна жорстка економія коштів, поточні видатки є головними.

Поточні видатки — це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, не передбачених у видатках розвитку.

Видатки розвитку — це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови народного господарства; субвенції та інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням.

Розвиток держави неможливий без створення необхідних умов утримання невиробничої сфери і розвитку виробництва, соціально-культурних закладів та заходи по їх утриманню; органів влади і управління; оборони та ін., що відображено в складі видатків Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.

До видатків Державного бюджету належать:

— фінансування загальнодержавних централізованих програм підтримання й підвищення життєвого рівня народу, заходив щодо соціального захисту населення;

— фінансування здійснюваних державними установами та організаціями заходів у галузі освіти, культури, науки, охорони здоров’я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення, що мають загальнодержавне значення;

— фінансування виробничого і невиробничого будівництва, геологорозвідувальних, проектно-пошукових та інших робіт, що здійснюються відповідно до загальнодержавних програм;

— фінансування оборони;

— фінансування охорони навколишнього природного середовища;

— утримання правоохоронних і митних органів, податкової служби, захисту прав споживачів та контрольно-ревізійної служб;

— утримання органів законодавчої, виконавчої, судової влади й прокуратури;

— здійснення зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної діяльності;

— дотації, субвенції, що передаються з Державного бюджету України до бюджету Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя;

— виплати всіх видів пенсій, видатків, спрямованих на захист громадян, постраждалих від Чорнобильської катастрофи, виплати допомоги по безробіттю, витрати на професійне навчання вивільнюваних працівників і незайнятого населення та заходи для створення додаткових робочих місць;

— утворення державних матеріальних і фінансових резервів;

— обслуговування внутрішнього й зовнішнього державних боргів та їх повернення;

— інші заходи, що фінансуються з Державного бюджету України відповідно до законів України.

3. Законодавчі нормативні акти щодо видаткової частини державного бюджету України

Згідно Закону «Про бюджет України на 2005 рік» розпорядники коштів державного бюджету мають право брати зобов’язання на здійснення видатків або платежів Державного бюджету України тільки в межах відповідних бюджетних асигнувань, встановлених їм на 2005 рік у порядку, визначеному Міністерством фінансів України. Облік бюджетних асигнувань та контроль за їх дотриманням здійснюється Державним казначейством України.

Якщо після прийняття цього Закону повноваження щодо виконання функцій або надання послуг, на які затверджене бюджетне призначення, передаються відповідно до законодавства України від одного головного розпорядника коштів державного бюджету іншому, то дія бюджетного призначення не припиняється і може застосовуватися в межах, визначених цим Законом для виконання тих же функцій чи надання тих же послуг головним розпорядником коштів державного бюджету, якому це повноваження передано.

Дозволити Міністерству фінансів України у виключних випадках за обґрунтованим поданням головного розпорядника коштів Державного бюджету України здійснювати перерозподіл його бюджетних призначень по загальному

фонду в межах їх загального обсягу за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

При цьому забороняється збільшення бюджетних призначень на:

• державне управління за рахунок зменшення бюджетних призначень по інших розділах функціональної класифікації видатків бюджету;
• оплату праці працівників бюджетних установ за рахунок зменшення інших видатків;
• капітальні видатки за рахунок зменшення бюджетних призначень на поточні видатки.

Видатки спеціального фонду Державного бюджету України на 2005 рік здійснюються виключно через спеціальні реєстраційні рахунки бюджетних установ і організацій в органах Державного казначейства України та рахунки закордонних дипломатичних установ України.

Видатки спеціального фонду мають постійне бюджетне призначення, яке дає право провадити їх незалежно від обсягів, затверджених згідно з додатком №2 до Закону «Про бюджет на 2005 рік», в межах і за рахунок відповідних надходжень до спеціального фонду згідно із законодавством, якщо цим законом не встановлено інших обмежень, та використовувати залишки коштів спеціального фонду на кінець бюджетного року за цільовим призначенням у наступному бюджетному році.

Затвердити такий перелік захищених статей видатків загального фонду Державного бюджету України на 2005 рік за економічною структурою видатків:

• оплата праці працівників бюджетних установ (код 1110);
• нарахування на заробітну плату (код 1120);
• придбання медикаментів та перев’язувальних матеріалів (код 1132);
• забезпечення продуктами харчування (код 1133);
• виплата процентів за державним боргом (код 1200);
• трансферти населенню, пов’язані з соціальним захистом та забезпеченням (в тому числі пенсії, повернення заощаджень громадян) (код 1340);
• трансферти місцевим бюджетам (код 1320).

Установити, що фінансування витрат Державного бюджету України по захищених статтях та по соціальному захисту інвалідів провадиться в першочерговому порядку та пропорційно по розпорядниках коштів Державного бюджету України.

При формуванні місцевих бюджетів оплата праці працівників бюджетних установ, нарахування на заробітну плату та погашення заборгованості по цих статтях за минулі роки планується в повному обсязі.

Заборонити здійснення оплати праці працівників бюджетних установ та виплату пенсій, в тому числі погашення заборгованості за минулі роки, в негрошовій формі.

В 2005 році 10 відсотків коштів в іноземній валюті, отриманих за вчинення консульських дій за межами України відповідно до пункту 2 статті 6 цього Закону, спрямовуються в установленому порядку на непередбачені витрати, пов’язані з наданням матеріальної допомоги потерпілим за кордоном громадянам України; оформленням та оплатою послуг іноземних ритуальних служб у випадку смерті громадян України, що настала під час їх перебування за кордоном; оплатою праці тимчасово прийнятих на місці (за трудовою угодою) працівників для виконання термінових робіт в консульських відділах посольств України за кордоном; придбанням обладнання, включаючи транспортні засоби, для консульських відділів дипломатичних представництв України за кордоном.

З метою належного технічного оснащення консульських установ по всій системі Міністерства закордонних справ України в цілому надати йому право перерозподіляти зазначені видатки підвідомчих закордонних установ, а також централізовано використовувати їх для розвитку консульської служби.

Використана література

1. Василик О.Д. Державні фінанси України. — К.: Вища школа. 1997.

2. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. — К.: НІОС. — 2000. — 416 с.

3. Василик О.Д. Фінанси в економічній системі держави. // Фінанси України. — 2000. — №1.

4. Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д’яконова 1.1 Бюджет і фінансова політика держави. — К.: Наукова думка., 1999.

5. Опарін В.М. Фінанси. (загальна теорія) — К.: КНЕУ, 1999.

6. Опарін В.М. Фінансові ресурси: проблеми визначення та розміщення. // Вісник НБУ. — 2000 — №5.

7. Юрій С. 1., Бескид Й.М. Бюджетна система України. — К.:НІОС., 2000.