Сучасна банківська сис поняття, розвиток та типи

метки: Розвиток, Банків, Банківського, Надання, Україні, Національний, Фінансового, Послуга

Розвиток банківської системи України — одна з необхідних умов ефективного функціонування економіки країни при переході до ринкових відносин, оскільки він сприяє раціональному використанню фінансових ресурсів. Проте останнім часом дедалі частіше спостерігається банкрутство банків, що свідчить про неправильно обрану ними стратегію розвитку. З аналізу динаміки розвитку банківської системи України виходить те, що кількість ефективно працюючих банків різко скоротилася за останніх три роки

Банківська система України як незалежної держави, що прагне до створення розвинутої ринкової економіки, є дворівневою. До першого рівня належить Національний банк, що являє собою «банк банків», центральний банк країни, а до другого — система комерційних банків.

Процес створення сучасної банківської системи, яка відповідала б умовам ринкової економіки, в Україні ще триває і триватиме довго. Це пов’язано з тим, що в українській економіці ще не відбулася необхідна трансформація, вона не стала по-справжньому ринкового.

Незважаючи на це, вже зараз можна стверджувати, що підвалини банківської системи ринкового типу в Україні побудовані.

Національний банк виконує майже всі функції, притаманні центральному банку ринкової держави. Він застосовує такі ринкові інструменти грошово-кредитного регулювання, як обов’язкове резервування коштів комерційних банків, кредитну політику і політику рефінансування комерційних банків, операції з державними цінними паперами на відкритому ринку тощо.

Комерційні банки поступово оволодівають методами роботи ділових банків країн, де ринкові засади є домінуючими в системі економічних відносин.

В останні роки вітчизняна економічна література поповнилася монографічними виданнями, в яких узагальнено світовий досвід розвитку банківської системи та розглянуто особливості її формування в Україні. Зокрема, в низці праць досить ґрунтовно викладено методику здійснення операцій комерційними банками. Водночас зовсім відсутня навчальна література, що висвітлює діяльність центрального банку, сутність здійснюваного ним грошово-кредитного регулювання економіки. [28. ст. 27].

Поняття «система» широко використовується при дослідженні різноманітних явищ природи і суспільного розвитку. Вважається, що ознакою сучасного мислення є системний підхід. Терміном «система» охоче оперують не тільки вчені, філософи, але й діячі культури і мистецтва, організатори виробництва і роботи банків.

Кредитная система и банки

... целевой характер, дифференцированный подход к кредитам и заемщикам. Эти принципы складывались, начиная с первого этапа развития кредита, а в дальнейшем были ... банка, получаемые в виде дополнительной эмиссии денежных знаков и других платежных средств, предназначенных для расширения денежного оборота путем кредитования кредитно-финансовых учреждений. ресурсов ссудного фонда и предоставляемых кредитов, ...

Разом з тим терміни «система» і «банківська система» визначають не тільки склад банків. Зміст поняття «банківська система» більш ширший, він включає:

• сукупність елементів;
• достатність елементів, які утворюють певну цілісність;
• взаємодія елементів.

Поняття банківської системи, типи банківських систем.

Світова практика знає декілька типів банківської системи:

• Розподільча централізована банківська система;
• Ринкова банківська система;
• Система перехідного періоду.

Відмінності між цими типами банківської системи подані в табл. 1. [30. ст. 15].

Таблиця 1. Відмінності між розподільчою і ринковою банківськими системами.

Розподільча (централізована) банківська система.		Ринкова банківська система
І. За типом		і власності
Держава — єдиний власник банків.		Різноманітні форми власності банків.
II. За степенем		монополізації.
Монополія держави на формування банків.		Монополія держави на власність банків відсутня, будь-які юридичні чи фізичні особи можуть створити свій банк.
III. За кількістю		рівнів системи:
Однорівнева банківська система.		Дворівнева банківська система.
IV. За характером системи управління:
Централізова (вертикальна) схема управління.	Децентралізована (горизонтальна) схема управління.
V. За характером банківської політики:
Політика одного банку.	Політика багатьох банків.
VI. За характером взаємовідносин банків з державою.
Держава відповідає за зобов’язаннями банків.	Держава не відповідає за зобов’язаннями банків, оскільки банки не відповідають за зобов’язаннями держави.
VII. За характером підпорядкованості.
Банки підпорядковуються уряду і залежать від його оперативної діяльності.	Національний банк України підзвітний парламенту, а комерційні банки підзвітні своїм акціонерам, спостережній Раді.
VIII. За характером виконання емісійних і кредитних операцій.
Кредитні і емісійні операції сконцентровані в одному банку (крім окремих банків, які не виконують емісійні операції).	Емісійні операції сконцентровані тільки в НБУ; операції по кредитуванню підприємств і фізичних осіб виконують тільки комерційні банки.
IX. За способом призначення керуючого банку.
Керуючий банку призначається центральною або місцевою владою, вищестоящими органами управління.	Керуючий НБУ затверджується парламентом. Голова (Президент) комерційного банку призначається Радою банку.

На противагу розподільчій системі банківська система ринкового типу характеризується відсутністю монополії держави на банки. Кожний суб’єкт виробництва будь-якої форми власності (не тільки державної) може утворити банк.

В ринковій економіці функціонує багато банків із децентралізованою системою управління. Емісійні і кредитні функції розподілені ними між собою. Емісія сконцентрована в центральному банку, а кредитування підприємств і населення здійснюється різними діловими банками — комерційними, інвестиційними, інноваційними, іпотечними, ощадними і іншими.

Ділові банки не відповідають за зобов’язаннями держави, також як держава не відповідає за зобов’язаннями ділових банків; ділові банки підпорядковуються Раді свого банку, а не адміністративному органу управління держави.

Отже, сучасна банківська система України являє собою систему перехідного періоду. Вона виступає як ринкова модель, розділена на два рівні. Перший рівень охоплює установи Національного банку України, які здійснюють випуск грошей в обіг (емісію), забезпечують стабільність гривні, а також здійснюють нагляд і контроль за діяльністю комерційних банків.

Другий рівень складається із різноманітних ділових банків, метою яких є обслуговування клієнтів (підприємств, організацій, населення) і надання їм різноманітних послуг (кредитування, розрахунково-касове обслуговування, депозитні і валютні операції).

Так, банківська система України знаходиться у перехідному періоді. Вона включає в себе компоненти ринкової банківської системи, але їх взаємодія ще недостатньо розвинута. Тому до складу емітентів банківської системи і в процесі їх взаємодії повинні враховуватися особливості і умови ринкової економіки.

Банківський продукт і його специфіка.

Головним продуктом комерційного банку є різноманітні послуги у вигляді надання кредитів, здійснення розрахунків, управління майном та цінностями, надання гарантій, поручительств, консультацій тощо. Основою цього є торгівля грошима як особливим товаром — передумовою забезпечення економіки достатньою кількістю платіжних засобів.

Визначальними щодо суті банківського продукту є базові функції комерційних банків. Специфіка функціонування банківських установ полягає в тому, що їхнім продуктом є, з одного боку, надання різноманітних послуг шляхом проведення активних, пасивних і комісійно-посередницьких операцій, а з другого — створення безготівкових платіжних засобів, що значною мірою є результатом тих же операцій (див. схему 1).

Схема 1. Склад банківського продукту. [31. ст. 62].

Безготівкові платіжні засоби створюються комерційними банками у процесі депозитної емісії на основі надання позик клієнтам і проведення розрахунків, що призводить до загального розширення грошової маси. При зростанні попиту на банківські кредити сучасний емісійний механізм дає змогу збільшувати грошову масу, а при зниженні попиту — зменшувати її. Тому здатність комерційних банків створювати гроші має важливе значення для економіки.

Другу складову банківського продукту становлять різноманітні послуги, що надаються комерційними банками, — депозитні, кредитні, розрахункові, касові, інвестиційні, трастові, валютні, консультаційні та інші. При цьому для з’ясування суті й специфіки банківського продукту важливо вивести чіткі термінологічні формулювання. Результатом банківської діяльності є, саме надання послуг клієнтам. Із цією метою банки здійснюють операції різних видів. Інакше кажучи, власне «послуги» — це кінцевий результат, готовий продукт банку, тоді як «операції» — це його виробничий процес (див. схему 2).

Класифікацію цього процесу доцільно проводити з урахуванням особливостей формування й розміщення ресурсів комерційного банку, що зводиться до здійснення трьох основних груп операцій: пасивних, активних і комісійно-посередницьких. Пасивні операції полягають у залученні тимчасово вільних грошових коштів для формування своїх ресурсів.

При проведенні активних операцій банки розміщують сформовані ними ресурси з метою отримання прибутку. Комісійно-посередницькі операції проводяться банком за дорученням і на користь клієнта за певну плату. Щодо останніх, то йдеться, власне, не про формування і розміщення ресурсів, а про переміщення вже наявних у банку коштів клієнта за його розпорядженням або про проведення інших операцій, безпосередньо не пов’язаних із рухом грошей (про так звані позабалансові послуги).

Схема 2. Класифікація результатів діяльності комерційних банків.

Отже, у результаті здійснення трьох названих груп операцій комерційні банки надають клієнтам різноманітні послуги, які у сукупності і становлять банківський продукт. Щоправда, існує кілька винятків. Так, пасивні операції комерційного банку, які проводяться з метою формування його власного капіталу, а також активні операції у сфері інвестицій не можна вважати (за визначеною вище термінологією) власне банківським продуктом. Це швидше послуги комерційного банку самому собі. У першому випадку вони відображають залучення капіталу, а в другому — його пропозицію.

Розвиток новітніх технологій у банківській справі та зростання рівня конкуренції на фінансових ринках спонукає до постійного пошуку нових видів банківського продукту, а відповідно й до розширення складу банківських операцій та зростання їх загального обсягу. Це виявляється у дедалі активнішому вторгненні банків у нетрадиційні для них сфери діяльності (страхування, туризм тощо).

Однак при нинішній розмаїтості спектра банківських операцій будь-яку з них можна віднести до однієї з трьох визначених груп: пасивних, активних чи комісійно-посередницьких.

Загалом результати банківської діяльності мають чітко виражений продуктивний характер. При наданні депозитних послуг банки акумулюють тимчасово вільні від обігу кошти, перетворюючи їх на капітал, тобто «непрацюючі» ресурси примушують працювати на користь як окремих суб’єктів ринку, так і економіки в цілому.

Використання банківських кредитів у виробництві є необхідною умовою процесу розширеного відтворення, а позики, видані на споживчі цілі, збільшують платоспроможний попит, що також сприяє економічному зростанню. Організація і своєчасне проведення банками розрахунків забезпечує умови неперервного товарообігу та створює можливості для ефективного перетікання капіталів у господарстві. Реалізація інших банківських послуг теж створює умови для нормальної підприємницької діяльності у різних секторах економіки та забезпечення належного життєвого рівня населення.

Чітке усвідомлення зазначених аспектів є особливо важливим з огляду на поширене у політичних колах упередження щодо «непродуктивного» характеру функціонування системи комерційних банків у нашій країні.

Викладені вище положення могли б сприяти подоланню негативного стереотипу про банківські установи як про якусь «надбудову» на виробничому секторі вітчизняної економіки, адже від усвідомлення суспільством важливої ролі фінансового ринку і банків як його ключових суб’єктів значною мірою залежить успішність заходів, спрямованих на подолання економічного спаду та становлення і всебічний розвиток повноцінної ринкової економіки, спроможної забезпечити в Україні належний життєвий рівень населення й наблизити її до економічно розвинутих країн світу.

Банківська система України, етапи розвитку, Становлення та розвиток банківської системи України.

Постановою Верховної Ради України від 20 березня 1991 року «Про порядок введення в дію Закону України «Про банки і банківську діяльність»» було оголошено власністю України Український республіканський банк Держбанку СРСР, Український республіканський банк державного комерційного промислово-будівельного банку «Укрпромбанк», Український республіканський банк Ощадного банку СРСР, Український республіканський банк Зовнішекономбанку СРСР з їх мережами, обчислювальними центрами, з усіма активами і пасивами. Згідно з цією постановою на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР було створено Національний банк України з його регіональними управліннями.

За час свого існування банківська система пройшла два етапи:

• І етап — (1991-1993 рр.) — етап активного становлення та розвитку банківської системи;
• II етап — (1993-1998 рр.) — етап стагнації та зростання банківської кризи.

Негативні наслідки 1-го етапу:

• реформування банківської системи випереджало реформування економіки і як наслідок — тіньові обороти капіталу, відплив капіталу за кордон;
• призупинено створення законодавчої бази щодо банківської системи;
• Національний банк України не створив системи страхування депозитів і кредитів.

Негативні наслідки ІІ-го етапу — етапу стагнації і кризи.

• скорочення кількості банків;
• гальмування зростання банківського капіталу;
• погіршення фінансового стану банків.

Причини кризових явищ банківської системи.

• криза реальної економіки;
• грошово-кредитна політика Національного банку України;
• внутрішньобанківські фактори.

Аналіз стану банківської справи в Україні дає можливість виявити декілька проблем, вирішення яких сприятиме виходу із кризи комерційних банків і створенню в Україні банківської системи ринкового зразка.

Проблеми банківської системи України.

• нераціональна територіальна структура;
• однорідні структури комерційних банків ринкового зразка;
• недостатня загальна кількість комерційних банків;
• існування збиткових банків, які мають «негативний» кредитний портфель;
• тенденції до звуження клієнтури внаслідок спаду виробництва;
• низький рівень капіталізації банків;
• брак досвіду банківського персоналу;
• відсутність законодавчого забезпечення спектру банківських операцій;
• недосконала конкуренція в банківській справі;
• відсутність диверсифікації банківської структури;
• слабка диверсифікація діапазону продуктів та послуг;
• загальноекономічні проблеми.

У цілому розвиток банківської системи України в умовах кризових явищ, його цілі й обмеження, а також прийняття адекватних заходів, спрямованих на стабілізацію банківської системи.

Висновок.

Великий вплив на ефективність банківської діяльності має невідповідність методів, які використовуються при плануванні розвитку банків, сучасному стану й напрямкам розвитку фінансового ринку України, процесу інтеграції України у світове економічне співтовариство, що не дає змоги створити високоефективну банківську систему, породжує недовіру до неї суб’єктів господарської діяльності, обмежує можливості використання фінансового ринку для підвищення ефективності використання фінансових ресурсів економічної системи в цілому.

У загальнонаціональному масштабі України слід вказати на ті фактори, які негативно впливають на розвиток даного процесу.

По-перше, це недостатній розвиток усіх елементів грошової маси (грошових агрегатів), що є наслідком незавершеної приватизації (відсутність достатньо розвинутого ринку цінних паперів), недостатній розвиток ринку казначейських зобов’язань.

По-друге, недостатньо висока ефективність функціонування підприємств і високий рівень податків, що не заохочують підприємства активно використовувати можливості співробітництва із комерційними банками (ефект фінансового важеля у таких умовах наближається до нуля або набирає від’ємного значення).

По-третє, низькі доходи громадян не дають змоги у повній мірі розвивати споживчий кредит, який посідає значне місце у кредитному портфелі комерційних банків за кордоном.

По-четверте, впровадження в дію мереж електронних платежів із використанням пластикових карток, які є домінуючими у країнах Заходу, пов’язане із великими капітальними вкладеннями й потребує забезпечення стабільних і досить високих доходів громадян, що, у свою чергу, пов’язане із ефективністю функціонування економіки в цілому.

По-п’яте, як свідчать результати аналізу розвитку народного господарства та доходів населення у даному регіоні країни, то рівень його економічного розвитку суттєво відрізняється від інших регіонів, що при подальшому розвитку фінансового ринку зумовлюватиме нерівномірність розподілу попиту на фінансові послуги на всій території України.

По-шосте, у зв’язку з недостатнім розвитком ринку фінансових послуг структура активів і пасивів, а також показники діяльності банків України суттєво відрізняються від аналогічних західних стандартів і нормативів банківської діяльності, що не дає змоги орієнтуватися на них при прийнятті рішень. Із розвитком фінансового ринку в Україні, природно, спостерігатиметься зближення цих характеристик.

Література

1. «Про банки і банківську діяльність». Закон України від 20 березня 1991р. №872-ХІІ.
2. «Про Національний банк України». Закон України від 20 травня 1999р. №679-ХІV.
3. Вступ до банківської справи / Відп. ред. Савлук М. І. -К.: Лібра, 1998р. -344с.
4. Вступ до економічного аналізу комерційного банку. Навчальний посібник. — Тернопіль: «Економічна думка», ТАНГ, 1998р. — 111с.
5. Голубович А. Д., Клопотовский А. В., Наумов А. В. Создание системьі кредитних карточек для коммерческих банков». М.: Менатеп-информ, 1992г. -420с.
6. Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика: Навч. Посібник. — К.: Основи, 1997р. -180с.
7. Гроші та кредит: Підручник / За ред. проф. Б. С. Івасіва. — К.: КНЕУ, 1999р. -404с.
8. Деньги, кредит, банки. Учебник под. ред. проф. Лаврушина О. И. — М.: Финансы и статистика, 1999г. -448с.
9. Дзюблюк О. До питання про суть комерційного банку і специфіку банківського продукту // Вісник НБУ №4, 1999р.
10. Мирун Н. И., Герасимович А. Банковское обслуживание предприятий и населения. — К.: Национальная академия управления, 1996г. -278с.
11. Національний банк і грошово- кредитна політика. Підручник / За ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза та канд-екон. наук, доц. М. Ф. Пуховкіної. — К.: КНЕУ, 2001. -368с.
12. Савченко А., Дяченко Б. Національна система масових електронних платежів. // Вісник НБУ №4, 2003.

24.05.2011